Залишаючи Меркато. Ціна надії

Англійський текст

Addis Ababa raised me Dusty streets and injera Dubai was the next hard lesson All glass towers and cold cash I came trying to lift my sisters Carrying their hopes in my worn bag But nobody handed me much, just closed doors and empty promises I kept going for the little girls back home Watching how I move Their faces in my mind flicker In the desert heat I made it through, I found my, found my footing On the polished marble floor At 5.50 in the morning, Mercato was already awake.

Selamahuit stood at the bus stop with her small bag and watched the sellers open their stalls.

She was 21.

She had finished high school and for two years she had worked in a Chinese shoe company for 4500 bir a month.

The money was not enough, but it was regular.

She lived with her mother, Almaz, and her two younger sisters in two small rooms.

Her father had left long ago, so no one else paid the rent or the food.

Every morning Selamawit passed the same billboard.

It showed a tall hotel and a woman in a white dress.

The billboard promised work in Dubai and a good salary.

Selamawit looked at it every day and did the same math.

Rent, food, school for her sisters, bus, shoes.

If she saved every extra bir, how many months for a ticket?

The number changed in her head.

Then there was the visa, the agent, the first weeks before salary.

She did not know those costs, and that was the problem.

The dream had a price, but she could not see the whole price yet.

She only knew she could not stay at 4,500 bir forever.

The bus came, and Selamuit got on.

She had not told her mother yet, but she had already decided to leave the factory.

She wanted to ask Hana about Dubai.

Mama, sit down.

I have to tell you something.

You're late.

The girls are asleep.

What happened?

I quit the factory today.

You did what?

I quit, and I'm going to Dubai.

Hana found me a job in a salon.

A real salon.

Hana?

The one who came back with a new phone?

Yes.

She says the salary is 1,500 dirhams.

That's more than three times what I make here.

And the ticket?

The visa?

The first month before you get paid?

Hana is handling it.

She knows the agent.

Agents take money.

We don't have money.

I know, but I can't stay here.

The rent is late.

The girls need shoes.

The school wants the fee next month.

So you run?

Do you know what happened to Tazita?

She went to Saudi.

Two years, no call.

Her mother still lights a candle.

And Sineet, she came back sick and with nothing.

I'm not Tazita.

I'm not Sineet.

Every girl says that.

Hana says the salon is in Dira.

She has a friend there.

I can share a room.

Share a room with who?

Strangers?

You don't know them.

Hana knows them.

She says they Ethiopian Hana says Hana says what does Hana get She gets a commission That normal Normal for her not for you Hana says I will wash hair and do nails.

Clean work.

Not like the factory.

Clean work in a strange country.

Mama, I will send you half my salary every month.

Half.

You can pay the school.

You can pay the Equib.

The Equib is not a bank.

It's the neighbor's money.

If you don't pay, they come to me.

I will pay.

I promise.

Promises are easy in the kitchen.

I'm not asking for your permission.

I'm telling you.

I already quit.

Then why are you telling me?

Because you are my mother and because I am afraid.

Afraid is good.

Afraid keeps you alive.

I need your help.

The ticket, the visa, Hana needs 80,000 beer for the agent.

80,000?

I have 12,000 saved.

I need the rest.

You want me to give you the Equib money?

The money for the girls' school?

It's a loan.

I'll pay it back from Dubai.

If you don't come back?

I will come back.

With money.

You don't know that.

I know I can't stay here.

Mama, look at me.

I'm 21.

I work all day and I have nothing.

I want to help you.

I want the girls to finish school.

Do you think I don't want that?

Then help me.

I have 20,000 beer.

It's for the Equib.

The women will ask.

Tell them it's for the shop.

I don't lie.

Then tell them nothing, please.

You will send half.

Half.

Every month.

And you will call me every week.

Every week.

If you don't call, I will go to Hana's mother.

I will call.

Take the money.

Keep it hidden.

Don't tell the girls.

Don't tell anyone.

Thank you, Mama.

Don't thank me.

Just come back.

I will.

Hana, I came as fast as I could.

You said you had news.

I do.

Sit down.

You look tired.

I am tired.

I quit the factory.

My mother gave me the Akub money.

Now I need the truth.

The truth is good.

The salon is in Daira, a cosmetic salon.

Clean work, good customers.

What will I do there?

Hair, nails, maybe simple makeup.

They will teach you.

The salary is 1500 dirhams.

Every month?

Every month, plus tips if you are polite.

And the visa?

Three weeks, maybe less.

The agent is fast.

How much for the agent?

80,000 burr.

80,000?

Hana, that is a lot.

It is Dubai.

Nothing is cheap.

But after two months, you will earn it back.

I have 32,000.

It is everything.

My savings and my mother's money.

Give me what you have now.

I will talk to the agent.

He knows me.

And the rest?

I will fix it.

You are like my sister.

I don't want you to lose this chance.

My mother is afraid.

She says, girls go and do not come back.

Girls who don't listen get problems.

You will listen to me.

Don't talk to strangers at the airport.

Don't sign papers you don't understand.

Keep your money close.

Will I get a receipt for this money?

A receipt?

Salamowit, we grew up on the same street.

Since when do we need paper between us?

Your mother says always take paper.

Your mother has never left Mercado.

This is how it works here.

The agent doesn't give receipts.

He gives visas.

So everything is arranged?

Everything is arranged.

The salon is waiting.

The visa is coming.

You just need to be ready.

When do I pay the rest?

Later, before you fly.

I will call you.

Promise me, Hana.

No surprises.

No surprises You will send money home and your mother will be proud I promised her half my salary every month Then you will send half You will see In one year, you will laugh at this day.

I hope so.

Here is the money.

Count it.

I trust you, but I will count it.

Good.

32,000.

That is all I have.

It is enough for now.

Keep your phone on.

I will call you about the visa.

And the salon?

What is the name?

I will send you everything.

The name, the address, the agent's number.

Don't worry.

I am not worried.

I'm just...

I don't know.

That's normal.

Go home, pack light, be ready in three weeks.

Three weeks.

Three weeks.

And, Salamowit, don't tell people too much.

Everyone will want a favor.

I won't.

Thank you, Hana.

Don't thank me yet.

Thank me in Dubai.

Six weeks later, Hana came back to Mercado with a new phone and a tourist visa, not the work visa she had promised.

She said the rules changed at the last minute, and that in Dubai, everything was arranged on the ground, not on paper.

Silamawit wanted to shout, but Hana already had the money, and the flight was the only thing left that felt real.

She packed one bag, took $200, and the number Hana gave her, and flew to Dubai alone.

At the airport, nobody answered that number.

She called twice, then sat on a plastic chair until the hall almost emptied.

A taxi finally drove her to Dara, past gold shops and narrow streets that smelled of cardamom and dust.

The room was above a shop, rented by Messeret, a friend of a friend of Hana's.

Sela Mawit paid the driver, held her bag against her chest, and climbed the dark stairs.

Her tourist visa was good for 20 days.

She had no salon, no salary, and no one waiting for her at the top.

This is the room.

Your bed is there, by the window.

The bathroom is at the end of the hall.

We share it with two other women.

It is smaller than I thought.

Dubai is small when you have little money.

Sit.

You look like you are going to fall.

I have been awake for two days.

Then listen first, sleep later.

Did Hana tell you the name of the salon?

She said she would send it.

She said everything was arranged.

There is no salon.

I asked around.

There is no salon with that name in Dara.

Hana gave you a story.

She is my friend.

We grew up on the same street.

Friends get commissioned too.

She brought you here.

Someone paid her for that.

Maybe the agent.

Maybe the salon that does not exist.

I gave her all my money.

How much?

Everything.

My mother's Ekub money.

80,000 beer.

Then she is not your friend.

She is a business.

And the work visa?

Look at your passport.

What does it say?

Tourist.

20 days.

Tourist visa.

You cannot work on it.

If they catch you, you pay a fine.

Maybe jail.

Maybe they send you home and you cannot come back.

Hana said the work visa was coming.

Hana said.

Hana said.

Hana is gone.

You are here.

You have 20 days.

What can I do?

First, count what you have.

Money, phone, passport.

$200.

That is one week.

Maybe 10 days if you eat like me.

How do you live?

I pay 700 dirhams for this bed.

Food is 200.

Every month.

I clean houses.

Cash.

No paper.

My visa expired eight months ago.

I am here, but I am not here.

You understand?

You are illegal.

I am invisible.

There is a difference.

You still have 20 days.

Use them.

For what?

A woman in Al-Barsha is looking for a cleaner.

She wants someone to live in the house.

Permanent.

A cleaner?

It is work.

It is a room.

it is not a salon what is her name madam fatima she has money she has a big villa She also has rules What rules She will ask for your passport For the visa she will say For the visa That is what they say Then the passport stays in her drawer, not in your hand.

For how long?

Until she decides.

That is the problem.

When you give your passport, you are not a guest.

You are property.

I can't go home.

My mother borrowed money for me.

My sisters need school fees.

I know.

That is why I'm telling you the truth.

Not to scare you.

To make you ready.

Is there another way?

There is always another way.

Not always a good one.

You can go to the Ethiopian church.

You can ask for help.

You can sleep here and look for cash work.

But you have 20 days.

And if I don't find work before the visa ends?

Then you are like me.

Invisible.

I don't want to be invisible.

Then take the house.

Take the room.

Keep your head down and count every dirham.

Give me the number.

Think tonight.

Sleep.

In the morning you will still be hungry, but you will think better.

I am thinking now.

Give me the number.

Okay, but remember what I said.

The passport is not paper.

It is your door.

I will remember.

And, Salamowit, do not tell her you have a friend here.

Do not tell her you know me.

Why?

Because then she knows you have somewhere to go.

If she knows that, she will not keep you.

She will throw you out.

So, I'm alone.

You are not alone.

You are with me.

But she cannot know that.

Okay.

I will call her tomorrow.

Tomorrow.

First sleep.

You will need a clear head.

Messerette?

Yes?

Thank you for not lying to me.

Don't thank me, just be careful.

I wore back.

But nobody handed me much.

Just closed doors and empty promises.

I kept going for the little girls back home.

Watching how I move.

Their faces in my mind flicker.

In the desert heat I made it through, I found my, found my footing On the polished marble floor Addis Ababa raised me Dusty streets and injera Dubai was the next hard lesson All glass towers and cold cash I came trying to lift my sisters, carrying their hopes in my worn bag.

But nobody handed me much, just closed doors and empty promises.

I kept going for the little girls back home, watching how I move.

Their faces in my eyes A flicker in the desert heat I made it through, I found my, found my footing On the polished marble floor

Текст цією мовою

Аддис-Абеба виховала мене

Порохняві вулиці та інджера

Дубай був наступним важким уроком

Самі скляні вежі та холодні гроші

Я приїхала, щоб підняти своїх сестер

Несучи їхні надії у своїй поношеній сумці

Але ніхто мені багато не дав, лише зачинені двері та порожні обіцянки

Я продовжувала заради маленьких дівчаток вдома

Спостерігаючи, як я рухаюся

Їхні обличчя в моїй голові миготять

У пустельній спеці

Я пройшла крізь це, я знайшла свою, знайшла свою опору

На відполірованій мармуровій підлозі

О 5:50 ранку Меркато вже прокинулося.

Селамавіт стояла на автобусній зупинці зі своєю маленькою сумкою

і дивилася, як продавці відкривають свої ятки.

Їй був 21 рік. Вона закінчила середню школу, і два роки працювала в китайській взуттєвій компанії за 4500 бирів на місяць.

Грошей не вистачало, але вони були регулярними.

Вона жила з матір'ю Алмаз та двома молодшими сестрами у двох маленьких кімнатах.

Її батько давно пішов, тож ніхто інший не платив за оренду чи їжу.

Щоранку Селамавіт проходила повз той самий білборд.

На ньому був високий готель і жінка в білій сукні.

Білборд обіцяв роботу в Дубаї та хорошу зарплату.

Селамавіт дивилася на нього щодня і робила той самий розрахунок.

Оренда, їжа, школа для сестер, автобус, взуття.

Якщо вона збереже кожен зайвий бир, скільки місяців на квиток?

Число змінювалося в її голові.

Потім була віза, агент, перші тижні до зарплати.

Вона не знала цих витрат, і це була проблема.

Мрія мала ціну, але вона ще не могла побачити всю ціну.

Вона знала лише, що не може залишатися на 4500 бирів назавжди.

Автобус прийшов, і Селамавіт сіла.

Вона ще не сказала матері, але вже вирішила піти з фабрики.

Вона хотіла запитати Хану про Дубай.

Мамо, сідай. Мені треба тобі дещо сказати.

Ти пізно. Дівчатка сплять. Що сталося?

Я звільнилася з фабрики сьогодні.

Ти що зробила?

Я звільнилася, і я їду до Дубаю.

Хана знайшла мені роботу в салоні. Справжньому салоні.

Хана? Та, що повернулася з новим телефоном?

Так. Вона каже, зарплата 1500 дирхамів. Це більш ніж утричі більше, ніж я заробляю тут.

А квиток? Віза? Перший місяць до того, як тобі заплатять?

Хана цим займається. Вона знає агента.

Агенти беруть гроші. У нас немає грошей.

Я знаю, але я не можу залишатися тут. Оренда прострочена. Дівчаткам потрібне взуття. Школа хоче плату наступного місяця.

То ти тікаєш?

Ти знаєш, що сталося з Тазітою?

Вона поїхала до Саудівської Аравії.

Два роки, жодного дзвінка.

Її мати досі запалює свічку.

А Сінеєт повернулася хворою і ні з чим.

Я не Тазіта.

Я не Сінеєт.

Кожна дівчина так каже.

Хана каже, салон у Дірі.

У неї там є подруга.

Я можу ділити кімнату.

Ділити кімнату з ким?

З незнайомцями?

Ти їх не знаєш.

Хана їх знає.

Вона каже, вони ефіопки. Хана каже, Хана каже, а що Хана отримує? Вона отримує комісію. Це нормально. Нормально для неї, не для тебе.

Хана каже, я митиму волосся і робитиму нігті. Чиста робота. Не як на фабриці.

Чиста робота в чужій країні.

Мамо, я надсилатиму тобі половину зарплати щомісяця. Половину. Ти зможеш платити за школу. Ти зможеш платити за Екуб.

Екуб — це не банк.

Це гроші сусідів.

Якщо ти не заплатиш, вони прийдуть до мене.

Я заплачу.

Я обіцяю.

Обіцянки легко давати на кухні.

Я не прошу твого дозволу.

Я тобі кажу.

Я вже звільнилася.

Тоді чому ти мені кажеш?

Бо ти моя мати і бо я боюся.

Боятися — це добре.

Страх тримає тебе живою.

Мені потрібна твоя допомога.

Квиток, віза, Хані потрібно 80 000 бирів для агента.

80 000?

У мене є 12 000 заощаджень.

Мені потрібне решта.

Ти хочеш, щоб я віддала тобі гроші Екубу?

Гроші на школу дівчаток?

Це позика.

Я поверну їх з Дубаю.

А якщо ти не повернешся?

Я повернуся.

З грошима.

Ти цього не знаєш.

Я знаю, що не можу залишатися тут.

Мамо, подивися на мене. Мені 21. Я працюю весь день і не маю нічого. Я хочу допомогти тобі. Я хочу, щоб дівчатка закінчили школу.

Ти думаєш, я не хочу цього?

Тоді допоможи мені.

У мене є 20 000 бирів. Це для Екубу. Жінки питатимуть.

Скажи їм, що це для крамниці.

Я не брешу.

Тоді не кажи їм нічого, будь ласка.

Ти надсилатимеш половину. Половину. Щомісяця.

І ти телефонуватимеш мені щотижня. Щотижня.

Якщо ти не подзвониш, я піду до матері Хани.

Я подзвоню.

Бери гроші. Тримай їх у таємниці. Не кажи дівчаткам. Нікому не кажи.

Дякую, мамо.

Не дякуй мені. Просто повернися.

Я повернуся.

Хано, я прийшла так швидко, як могла. Ти казала, що маєш новини.

Так. Сідай. Ти виглядаєш втомленою.

Я втомлена. Я звільнилася з фабрики. Моя мати дала мені гроші Акубу. Тепер мені потрібна правда.

Правда — це добре. Салон у Дайрі, косметичний салон. Чиста робота, хороші клієнти.

Що я там робитиму?

Волосся, нігті, можливо, простий макіяж. Тебе навчать. Зарплата 1500 дирхамів.

Щомісяця?

Щомісяця, плюс чайові, якщо ти ввічлива.

А віза?

Три тижні, можливо, менше. Агент швидкий.

Скільки для агента?

80 000 бирів.

80 000? Хано, це багато.

Це Дубай. Ніщо не дешеве. Але через два місяці ти це відпрацюєш.

У мене є 32 000. Це все. Мої заощадження і гроші моєї матері.

Дай мені те, що маєш зараз.

Я поговорю з агентом.

Він мене знає.

А решта?

Я це владнаю.

Ти як моя сестра.

Я не хочу, щоб ти втратила цей шанс.

Моя мати боїться.

Вона каже, дівчата їдуть і не повертаються.

Дівчата, які не слухаються, мають проблеми.

Ти слухатимеш мене.

Не розмовляй з незнайомцями в аеропорту.

Не підписуй папери, яких не розумієш.

Тримай свої гроші близько.

Я отримаю квитанцію за ці гроші?

Квитанцію? Селамавіт, ми виросли на одній вулиці. З яких пір нам потрібен папір між нами?

Твоя мати каже завжди брати папір.

Твоя мати ніколи не покидала Меркадо. Так це тут працює. Агент не дає квитанцій. Він дає візи.

То все влаштовано?

Все влаштовано. Салон чекає. Віза надходить. Тобі просто треба бути готовою.

Коли я заплачу решту?

Пізніше, перед вильотом.

Я подзвоню тобі.

Обіцяй мені, Хано.

Жодних сюрпризів.

Жодних сюрпризів. Ти надсилатимеш гроші додому, і твоя мати пишатиметься. Я обіцяла їй половину зарплати щомісяця. Тоді ти надсилатимеш половину. Побачиш.

Через рік ти сміятимешся з цього дня.

Сподіваюся.

Ось гроші.

Порахуй їх.

Я довіряю тобі, але я порахую.

Добре.

32 000.

Це все, що я маю.

Поки що достатньо.

Тримай телефон увімкненим.

Я подзвоню тобі щодо візи.

А салон?

Як він називається? Я надішлю тобі все. Назву, адресу, номер агента. Не хвилюйся.

Я не хвилююся. Я просто... я не знаю.

Це нормально. Іди додому, збери легкі речі, будь готова через три тижні.

Три тижні.

Три тижні. І, Селамавіт, не кажи людям забагато. Усі захочуть послугу.

Я не скажу. Дякую, Хано.

Не дякуй мені ще. Подякуй мені в Дубаї.

Через шість тижнів Хана повернулася до Меркато з новим телефоном і туристичною візою, а не робочою візою, яку вона обіцяла.

Вона сказала, що правила змінилися в останню хвилину, і що в Дубаї все влаштовується на місці, а не на папері.

Селамавіт хотіла кричати, але Хана вже мала гроші, і політ був єдиним, що залишалося реальним.

Вона зібрала одну сумку, взяла 200 доларів і номер, який дав їй Хана, і полетіла до Дубаю сама.

В аеропорту ніхто не відповів на той номер.

Вона подзвонила двічі, потім сиділа на пластиковому стільці, поки зал майже не спорожнів.

Таксі нарешті відвезло її до Дари, повз золоті крамниці та вузькі вулиці, що пахли кардамоном і пилом.

Кімната була над крамницею, яку орендувала Месерет, подруга подруги Хани.

Селамавіт заплатила водієві, притиснула сумку до грудей і піднялася темними сходами.

Її туристична віза була дійсна на 20 днів.

У неї не було салону, не було зарплати, і ніхто не чекав на неї нагорі.

Це кімната. Твоє ліжко там, біля вікна.

Ванна кімната в кінці коридору. Ми ділимо її з двома іншими жінками.

Вона менша, ніж я думала.

Дубай маленький, коли в тебе мало грошей. Сідай.

Ти виглядаєш так, ніби зараз впадеш.

Я не спала два дні.

Тоді спочатку слухай, спатимеш пізніше.

Хана казала тобі назву салону?

Вона сказала, що надішле її.

Вона сказала, що все влаштовано.

Немає ніякого салону.

Я розпитувала.

Немає салону з такою назвою в Дарі.

Хана розповіла тобі казку.

Вона моя подруга.

Ми виросли на одній вулиці.

Подруги теж отримують комісію.

Вона привезла тебе сюди.

Хтось заплатив їй за це.

Можливо, агент.

Можливо, салон, якого не існує.

Я віддала їй усі свої гроші.

Скільки?

Все.

Гроші Екубу моєї матері.

80 000 бирів.

Тоді вона не твоя подруга.

Вона — бізнес.

А робоча віза?

Подивися на свій паспорт.

Що там написано?

Туристична.

20 днів.

Туристична віза.

Ти не можеш працювати за нею.

Якщо тебе спіймають, ти заплатиш штраф.

Можливо, в'язниця.

Можливо, тебе відправлять додому, і ти не зможеш повернутися.

Хана казала, що робоча віза надходить.

Хана казала.

Хана казала.

Хани немає.

Ти тут.

У тебе 20 днів.

Що я можу зробити?

Спочатку порахуй, що маєш.

Гроші, телефон, паспорт.

200 доларів.

Це один тиждень.

Можливо, 10 днів, якщо ти їстимеш як я.

Як ти живеш?

Я плачу 700 дирхамів за це ліжко.

Їжа — 200.

Щомісяця.

Я прибираю будинки.

Готівкою.

Без паперів.

Моя віза закінчилася вісім місяців тому.

Я тут, але мене тут немає.

Розумієш?

Ти нелегал.

Я невидима.

Є різниця.

У тебе ще є 20 днів.

Використай їх.

Для чого?

Жінка в Аль-Барші шукає прибиральницю.

Вона хоче когось, хто житиме в будинку.

Постійно.

Прибиральницю?

Це робота.

Це кімната.

Це не салон. Як її звати? Пані Фатіма. У неї є гроші. У неї велика вілла. У неї також є правила. Які правила? Вона попросить твій паспорт. Для візи, скаже вона. Для візи. Так вони кажуть.

Тоді паспорт залишиться в її шухляді, а не в твоїй руці. На скільки? Поки вона не вирішить.

Ось у чому проблема. Коли ти віддаєш свій паспорт, ти не гість. Ти власність. Я не можу йти

додому. Моя мати позичила гроші для мене. Моїм сестрам потрібна плата за школу. Я знаю. Ось чому я кажу

тобі правду. Не щоб налякати тебе. Щоб підготувати тебе. Чи є інший шлях? Завжди є інший шлях.

Не завжди хороший. Ти можеш піти до ефіопської церкви. Ти можеш попросити допомоги. Ти можеш спати тут

і шукати роботу за готівку. Але в тебе 20 днів. А якщо я не знайду роботу до закінчення візи?

Тоді ти як я. Невидима. Я не хочу бути невидимою. Тоді бери будинок. Бери кімнату.

Тримай голову опущеною і рахуй кожен дирхам. Дай мені номер. Подумай сьогодні ввечері. Поспи. Вранці

ти все ще будеш голодною, але думатимеш краще. Я думаю зараз. Дай мені номер.

Гаразд, але пам'ятай, що я сказав. Паспорт — це не папір. Це твої двері. Я пам'ятатиму.

І, Саламовіте, не кажи їй, що в тебе тут є друг.

Не кажи їй, що ти мене знаєш.

Чому?

Бо тоді вона знатиме, що тобі є куди піти.

Якщо вона це знатиме, вона тебе не залишить.

Вона тебе вижене.

Отже, я сама.

Ти не сама.

Ти зі мною.

Але вона не може цього знати.

Гаразд.

Я зателефоную їй завтра.

Завтра.

Спершу поспи.

Тобі потрібна ясна голова.

Месерет?

Так?

Дякую, що не збрехав мені.

Не дякуй мені, просто будь обережна.

Я повернулася.

Але ніхто мені багато не дав.

Лише зачинені двері та порожні обіцянки.

Я йшла далі заради маленьких дівчаток удома.

Дивись, як я рухаюся.

Їхні обличчя в моїй пам'яті миготять.

У пустельній спеці

Я пройшла крізь усе, я знайшла свою, знайшла свою опору

На відполірованому мармурі

Аддис-Абеба виростила мене

Запорошені вулиці та інджера

Дубай був наступним важким уроком

Самі скляні вежі та холодні гроші

Я прийшла, щоб підняти своїх сестер, несучи їхні надії у своїй поношеній сумці.

Але ніхто мені багато не дав, лише зачинені двері та порожні обіцянки.

Я йшла далі заради маленьких дівчаток удома, дивись, як я рухаюся.

Їхні обличчя в моїх очах

Миготіння в пустельній спеці

Я пройшла крізь усе, я знайшла свою, знайшла свою опору

На відполірованому мармурі