Марко не приїхав до аеропорту: тривожна розмова в кав'ярні

Англійський текст

New dialogues and stories every day.

Available in 21 subtitle languages.

You can practice all these dialogues sentence by sentence using the interactive player on our website.

Link in the description.

I landed in Manila from Hanoi on a hot, sticky evening with a backpack, a cheap SIM card, and no real plan beyond seeing the city and meeting Marco.

I was 26, and by then, Thailand, Vietnam, Japan, and Korea were already behind me.

I was used to night buses, changing plans, and trusting that things would work out.

We had met earlier in Asia, and he had promised to show me Manila.

But when I came out with my bag, there was no Marco.

I walked past the taxi drivers and the families with cardboard signs, looking for his face.

Nothing.

I checked my phone.

No messages.

I called him once, twice, three times.

It rang and rang, then went to voicemail.

I told myself he was just late.

Traffic in Manila was famous, and maybe his shift had run over.

I sat down in a small coffee shop near the exit and bought a bottle of water.

My good mood was still there, but it had a small crack in it now.

I found Danny's number, the one Marco had given me in case of trouble.

Danny answered quickly.

He sounded surprised to hear from me, and then strange, but he said he would come to the airport.

I ordered a coffee and waited.

Anna?

Anna over here.

Danny, thank God.

I've been watching that door for 40 minutes.

Sorry, the traffic on EDSA, you don't want to know.

I came as fast as I could.

It's fine.

Sit down.

Do you want a coffee?

Something cold?

You look like you're about to pass out.

No, no. I can't drink anything.

Thank you.

Okay, so where is he?

Is Marco sick?

Did something happen at work?

Anna.

Because he sent me a photo of this hall two days ago.

He was joking he'd stand here with a stupid sign with my name on it.

That's Marco.

He doesn't just not show up.

I know.

I know he doesn't.

So?

He's not coming.

He can't come.

What does that mean, he can't come?

He was taken this morning.

The police came to our flat.

Around 6, maybe half past 6, I was still in bed.

The police?

Yes.

Danny, that's not funny.

Do I look like I'm joking?

Look at me.

Okay, okay, I'm sorry.

Just slow down.

What happened?

Did he get into a fight?

Did he do something stupid?

I don't think so.

I really don't think so.

But they took him out in front of me, and they took his laptop, and they took papers from his desk.

They were in our flat for maybe two hours.

Every drawer.

My room, too.

That's a mistake.

It has to be.

Marco works in a call center.

He pays his rent.

He sends money to his mother in the province.

He's the most boring person I met in six months of traveling.

He goes to bed at ten.

I know what Marco is.

Then what are they saying?

What did they tell you?

Almost nothing.

Nobody tells me anything.

I'm not family.

I'm not a lawyer.

I just stood in the corner with my hands up while they put his laptop in a plastic bag.

But I heard them talking to each other.

Something about accounts.

Something about people paying for work that doesn't exist online.

And his name is on it.

His name is on what?

I don't know exactly.

That's the truth.

I heard the word estafa and I heard the word scam and then they told me to be quiet.

Right.

Okay.

I'm going there.

Right now.

Where is he?

Which station?

Marco was supposed to wait for me in the arrivals hall.

New dialogues and stories every day.

Available in 21 subtitle languages.

You can practice all these dialogues sentence by sentence using the interactive player on our website.

Link in the description.

Anna, no. Not tonight.

Why not?

I'm not going to sit in a hostel and look at my phone.

I flew here to see him.

If he's in a cell somewhere, I want to see him.

Because at 9 at night, you'll get a locked door and a guard who tells you to come back tomorrow.

That the best case The worst case you a foreigner with no lawyer no reason to be there shouting in a police station and somebody decides you interesting I not going to shout Everybody says that before they shout So what, I do nothing?

You sleep.

And at 7 in the morning, I pick you up and we go together.

I'll wait with you.

All day if we have to.

You'll come with me?

I said I would.

I'm saying it now.

Even though you're scared?

I'm very scared.

That's why I'm sitting here sweating in an airport coffee shop instead of being at home.

They wrote down my name too, Ana.

My name.

I live in that flat.

My laptop is next to his on the same desk.

So yes, I'm scared.

And I'm still going to take you.

I'm sorry.

I didn't mean—I'm not trying to make this about me.

I know.

You're not.

You're the only person who called me.

He gave me your number in Hanoi months ago.

If anything happens in Manila, call Danny.

I thought it was a joke, like in case I lose my wallet.

Marco likes to be prepared.

He's like that.

Always has a plan for other people and never one for himself.

That's him exactly.

Look, there's a small place near the station.

Cheap rooms, they don't ask questions.

I'll drop you there now, you sleep, and I'll be outside at 7.

I haven't booked anything.

I was going to stay with Marco.

I know.

He told me.

He was going to give you his room and sleep on the sofa and complain about it for a week.

God, that idiot.

Yeah.

Okay, okay, fine.

Seven o'clock.

But Danny, one thing.

If he did something and you know about it, tell me now, not tomorrow.

Now.

I'd rather be angry tonight than stupid tomorrow.

He didn't do it.

I'm not saying he's a saint.

He's stubborn and he's bad with money.

But stealing from strangers on the internet?

He'd cry.

He cried at a video about a dog last month.

That's true.

He really did.

So tomorrow we go and we listen to what they actually say, and then we find him someone who knows the law, because I don't.

I have some money saved.

Not much, but some.

Let's not spend it in the dark.

Let's find out what we're paying for first.

Fine, but I want it said out loud.

I'm not leaving him in there, whatever this is.

Then we agree.

Come on, finish your coffee, I'll get the car.

And Anna, don't talk to anyone at the station tomorrow before I get there.

Not the guard, not the man at the desk.

Nobody.

You think I'll say something stupid?

I think you'll say something honest.

In this building, that's the same thing.

Then I'll keep my mouth shut and let you do the talking.

That's the first sensible thing anybody said all day.

The next morning, Danny was outside the cheap rooms at 7.

exactly as he promised, with two cups of coffee and a face that had not slept.

We drove to the police station in silence, past jeepneys and wet markets, and people starting their day as if nothing had happened.

The station was hot and crowded, and we sat on a plastic bench for hours.

Danny did the talking, like he said he would.

I kept my mouth shut and watched the clock and the guards and the door that never opened.

Around lunchtime, a clerk finally told us something.

Marco was being held temporarily, and the case was about online fraud, people paying for work that did not exist.

His name was on the papers.

I asked what that meant, and the clerk shrugged and said the investigation was ongoing.

Danny put a hand on my arm before I could say anything honest.

We waited more.

Late in the afternoon, a different officer called us over and said we could have a short visit.

Twenty minutes, maybe less.

I felt my stomach drop.

I had been waiting all day to hear something.

And now that I had it, I was scared of what Marco would look like.

Danny squeezed my shoulder and said he would be right outside.

A guard led me down a corridor to the visitation room.

I took a breath and walked in.

Margo?

Hey, it's me.

It's Anna.

You came.

You actually came.

Of course I came.

I've been downstairs since 10 this morning, sitting on a plastic bench watching a door.

Sit down.

Sit.

God, look at you.

Have you slept at all Maybe two hours The floor is concrete and the light never goes off and there are nine of us in that room Anna I sorry about the airport I'm so sorry.

You must have stood there like...

I stood there for 40 minutes with a bottle of water in my hand, waiting for a stupid sign with my name on it.

But that's not important now.

Danny told me what he saw.

Police in the flat at half past six, laptop in a plastic bag, papers off your desk.

Danny spoke to you?

He came to the airport.

He was sweating through his shirt.

He couldn't sit still.

He said they searched his room too and took his laptop and his phone.

They did.

His room, my room, the kitchen, even the cupboard under the sink.

He has nothing to do with any of it, Anna.

Nothing.

I know.

He's outside right now, in the corridor, pretending to read a notice on the wall so the guard thinks he's nobody.

He told me not to say a single word to anyone in this building, so I've been sitting on my hands all day.

He's right.

Listen to Danny, not to me.

I'd rather listen to you.

Twenty minutes, that's what they gave us, and I don't know if we get more.

So talk.

What do they say you did?

Estafa.

Swindling.

They say I was part of a group taking money from people online.

Filipinos working abroad, mostly.

Seafarers, nurses in Dubai, people sending money home to their families.

They were promised jobs.

Placement fees, paperwork, a job waiting for them in Manila.

They paid.

There were no jobs.

And your name is in the middle of it.

My name is on the account.

My name is on the receipt forms.

There's one form with a signature that looks like mine.

I stared at the photocopy this morning for an hour and my hands were shaking.

Does it look like yours because it is yours?

No, Anna, no. It's close.

It's close enough that I'd have to look twice.

And I've been signing my name for 26 years.

Then how?

How does somebody put your name on an account?

Through work.

I'm on the phones eight hours a day.

Every agent has an ID, a login, an email with our surname on it.

There's a man on my team, Rico.

He's senior.

He's been there four years.

He trained me.

When his laptop died in June, he asked to borrow mine for a week.

I said yes.

Of course I said yes.

He was my trainer.

And you never got it back.

I got it back.

That's the thing.

It came back clean.

It worked fine.

I used it until Tuesday when the police took it.

But in those days, he had my machine, my login, my files.

And in July, he asked me to sign an endorsement form for a client.

Just one sheet.

He said the client needed it fast and the manager was already gone home.

And you signed it without reading it.

I signed it without reading it.

It was a Tuesday.

Everybody signs everything in that office.

I didn't even look at the second page, and the second page had my name typed at the bottom of a payment schedule.

Okay, okay.

One more question, and I want you to be straight with me, because I'd rather be angry now than stupid later.

Was there money in your account?

Yes, 4,000 pesos in May.

Rico said it was a reimbursement for my internet bill because I worked from home two weeks when the office Wi-Fi was down.

I believed him because my internet bill was about that.

And I spent it, Anna.

I didn't check.

I didn't ask again.

I just spent it on groceries and a new pair of shoes.

4,000 pesos.

About $70.

I know how it sounds.

It sounds like you, Marco.

That's the problem.

It sounds exactly like you.

I know.

I'm not going to sit here and tell you it's fine.

It's not fine.

But $70 and a signature you didn't read is not a scam.

Not the kind they're describing.

So what do we do?

I kept things.

That's why I need you.

What things?

Two weeks ago, I started to feel strange.

Rico asked me for my login again, and when I said no, he got quiet with me.

And then somebody in the office said there had been a complaint about one of our accounts.

So I printed everything.

The old group chat from the team, screenshots, the endorsement form, a copy of the contract with the client's real signature on it.

It's not my signature, Anna.

It's somebody else's, and it's in the same file.

Where is it Because they took everything from the flat Your laptop your papers your notebooks Not there I put it in a brown envelope and I put it in my locker at the gym behind my old running shoes because I was scared to keep it at home I thought I was being stupid I thought I was making a movie in my head.

Which gym?

Which locker?

Gold's, the one on the second floor of the mall across from the office.

Men's changing room, locker 14.

It's a padlock with a key.

Here.

Anna.

Take it.

Quick.

The guard is watching the clock, not us.

If he sees me take this.

He won't.

Put your hand flat on the table.

There.

Okay.

Okay.

I've got it.

It's in my fist.

God, my heart is going like a bird.

14.

Say it back to me.

Locker 14.

Gold's second floor.

Men's changing room behind the shoes.

I've got it.

And the lawyer.

That's the other thing.

My family already spoke to someone, a lawyer, before I was even moved here.

Attorney Lisa Salazar.

Her office is on Taft Avenue, two streets from the big church.

I don't have the number because my phone is evidence, but Dani can find her.

She has a page.

She has an office.

She'll be listed.

What do I tell her?

Tell her I'm here and I've said nothing.

Tell her there's an envelope.

Tell her about Rico and the borrowed laptop in the form.

And tell her I'm scared, Anna.

Tell her that, too.

Because it's the truth, and I'd rather she knew what she's walking into.

What does she cost?

I don't know.

My mother talked to her, so she's already spoken to my mother, and that means it's not nothing.

The first conversation was free, my mother said.

After that, I don't know.

I don't have money in there with me.

I don't even have a wallet.

I have some savings.

Not a lot.

Six months on night buses and cheap rooms.

So, you know, some.

I can't ask you for that.

You didn't ask.

But let's find out what it costs before I hand over anything.

Danny says the same.

Danny's a better friend than I deserve.

He's terrified, by the way.

He wants you to know that.

He said his name is written down somewhere too, and he's still going to the lawyer with me.

That's Danny.

He complains for an hour, and then he does the right thing.

Listen to me.

Tomorrow morning, I go to the gym, then the lawyer's office, and I don't stop until somebody with a desk and a stamp has heard the whole story.

But I need you to do something in here.

And it's the hardest one.

Don't talk.

Not to the other men.

Not to the officers who are nice to you.

Nobody.

If someone puts a paper in front of you, you read every line twice.

And you sign nothing.

What if they make me?

Then you say, I want my lawyer.

And you say it again.

Can you do that?

I can do that.

Say it for me.

I want my lawyer.

I want my lawyer.

Good.

That's it.

That's the whole job in here.

Anna, I keep thinking this is a mistake, and in a week somebody will say sorry, wrong man, and I'll walk out and we'll laugh about it at a bar.

And then I remember the signature on that form, and I remember how quiet Rico was when I said no to him, and I stopped laughing.

I'm not going to promise you it's a mistake because I don't know yet, but I flew here to see you, and I'm not getting back on a plane with you still in this building.

That's not me being brave.

That's just the fact of it.

You came for a holiday.

Beaches, old churches, cheap mangoes.

I know what I came for.

I'll get to it.

But the holiday can wait a week.

Anna, don't tell my mother yet.

Not until there's something real to tell her.

She'll sit in front of the church all day and she has a bad hip.

Okay.

Nothing to your mother yet.

And eat something, please.

You look like you've been on the bench since 10 in the morning.

I have.

Danny's been feeding me crackers out of a machine, so I'm basically a pigeon now.

That sounds like Danny.

The guard's standing up.

I think that's my 20 minutes.

Anna, thank you.

I know that's a small word for it.

Keep it.

You can owe me a proper one.

Locker 14.

I'll be back, Marco.

As soon as they let me in that door, I'll be back.

I'll be here.

Yeah, I know.

That's the problem.

New Dialogues and Stories Every Day, available in 21 subtitle languages.

You can practice all these dialogues sentence by sentence using the interactive player on our website.

Link in the description.

Текст цією мовою

Нові діалоги та історії щодня. Доступно 21 мовою субтитрів.

Ви можете практикувати всі ці діалоги речення за реченням за допомогою інтерактивного плеєра на нашому сайті. Посилання в описі.

Я прилетіла до Маніли з Ханоя спекотного, задушливого вечора з рюкзаком, дешевою SIM-карткою і без жодного реального плану, окрім як побачити місто й зустрітися з Марко.

Мені було 26, і на той час Таїланд, В'єтнам, Японія та Корея вже були позаду.

Я звикла до нічних автобусів, зміни планів і віри в те, що все якось владнається.

Ми познайомилися раніше в Азії, і він пообіцяв показати мені Манілу.

Але коли я вийшла з сумкою, Марко не було.

Я пройшла повз таксистів і родини з картонними табличками, виглядаючи його обличчя.

Нічого.

Я перевірила телефон.

Жодних повідомлень.

Я зателефонувала йому раз, двічі, тричі.

Воно дзвонило й дзвонило, а потім перейшло на голосову пошту.

Я сказала собі, що він просто запізнюється.

Рух у Манілі був відомий, і, можливо, його зміна затягнулася.

Я сіла в маленькій кав'ярні біля виходу й купила пляшку води.

Мій гарний настрій ще був при мені, але тепер у ньому з'явилася маленька тріщина.

Я знайшла номер Денні, той, що Марко дав мені на випадок неприємностей.

Денні відповів швидко.

Він звучав здивовано, почувши мене, а потім дивно, але сказав, що приїде до аеропорту.

Я замовила каву й чекала.

Анно? Анно, я тут.

Денні, слава Богу.

Я стежу за тими дверима вже 40 хвилин.

Вибач, затори на EDSA, ти не хочеш знати.

Я приїхав так швидко, як міг.

Все гаразд.

Сідай.

Хочеш кави?

Чогось холодного?

Ти виглядаєш так, ніби ось-ось знепритомнієш.

Ні, ні.

Я не можу нічого пити.

Дякую.

Гаразд, то де він?

Марко хворий?

Щось сталося на роботі?

Анно.

Бо він надіслав мені фото цієї зали два дні тому.

Він жартував, що стоятиме тут з дурною табличкою з моїм ім'ям.

Це Марко. Він просто так не зникає.

Я знаю. Я знаю, що не зникає.

То що?

Він не прийде. Він не може прийти.

Що це означає, він не може прийти?

Його забрали сьогодні вранці. Поліція прийшла до нашої квартири.

Близько 6, може, пів на сьому, я ще був у ліжку.

Поліція?

Так.

Денні, це не смішно.

Я схожий на того, хто жартує? Подивись на мене.

Гаразд, гаразд, вибач. Просто повільніше.

Що сталося? Він ускочив у бійку? Зробив щось дурне?

Я не думаю. Я справді не думаю.

Але вони вивели його на моїх очах, і вони забрали його ноутбук, і вони забрали папери з його столу.

Вони були в нашій квартирі, можливо, дві години.

Кожна шухляда. Моя кімната теж.

Це помилка. Це мусить бути помилка.

Марко працює в кол-центрі. Він платить за оренду. Він надсилає гроші матері в провінцію.

Він найнудніша людина, яку я зустріла за шість місяців подорожей.

Він лягає спати о десятій.

Я знаю, хто такий Марко.

То що вони кажуть? Що вони тобі сказали?

Майже нічого. Ніхто мені нічого не каже.

Я не родич. Я не адвокат.

Я просто стояв у кутку з піднятими руками, поки вони клали його ноутбук у пластиковий пакет.

Але я чув, як вони розмовляли між собою.

Щось про рахунки.

Щось про людей, які платять за роботу, якої не існує в інтернеті.

І його ім'я там є.

Його ім'я на чому?

Я не знаю точно. Це правда.

Я чув слово estafa, і я чув слово scam, а потім вони сказали мені замовкнути.

Так. Гаразд. Я їду туди. Прямо зараз. Де він? Який відділок?

Марко мав чекати на мене в залі прильотів.

Нові діалоги та історії щодня. Доступно 21 мовою субтитрів.

Ви можете практикувати всі ці діалоги речення за реченням за допомогою інтерактивного плеєра на нашому сайті.

Посилання в описі.

Анно, ні. Не сьогодні ввечері.

Чому ні? Я не збираюся сидіти в хостелі й дивитися в телефон. Я прилетіла сюди, щоб побачити його.

Якщо він у якійсь камері, я хочу його побачити.

Бо о 9 вечора ти отримаєш замкнені двері й охоронця, який скаже тобі прийти завтра.

Це найкращий випадок. Найгірший — ти іноземка без адвоката, без причини бути там, кричиш у поліцейському відділку, і хтось вирішує, що ти цікава. Я не збираюся кричати. Усі так кажуть, поки не закричать.

То що, я нічого не роблю?

Ти спиш.

А о 7 ранку я забираю тебе, і ми йдемо разом.

Я почекаю з тобою.

Хоч цілий день, якщо доведеться.

Ти підеш зі мною?

Я сказав, що піду.

Я кажу це зараз.

Навіть якщо тобі страшно?

Мені дуже страшно.

Ось чому я сиджу тут, спітнілий, у кав'ярні в аеропорту, замість того щоб бути вдома.

Вони записали і моє ім'я, Анно.

Моє ім'я.

Я живу в тій квартирі.

Мій ноутбук стоїть поруч із його на тому самому столі.

Тож так, мені страшно.

І я все одно відвезу тебе.

Вибач.

Я не мала на увазі — я не намагаюся зробити це про себе.

Я знаю.

Ти не робиш.

Ти єдина людина, яка мені зателефонувала.

Він дав мені твій номер у Ханої кілька місяців тому.

Якщо щось станеться в Манілі, телефонуй Денні.

Я думала, це жарт, типу на випадок, якщо я загублю гаманець.

Марко любить бути готовим.

Він такий.

Завжди має план для інших і ніколи для себе.

Це точно він.

Слухай, є одне маленьке місце біля відділку.

Дешеві кімнати, вони не задають питань.

Я відвезу тебе туди зараз, ти поспиш, а я буду на вулиці о 7.

Я нічого не бронювала.

Я збиралася зупинитися в Марко.

Я знаю.

Він сказав мені.

Він збирався віддати тобі свою кімнату, а сам спати на дивані й скаржитися з цього приводу цілий тиждень.

Боже, цей ідіот.

Ага.

Гаразд, гаразд, добре.

Сьома година.

Але Денні, одне.

Якщо він щось зробив і ти про це знаєш, скажи мені зараз, не завтра.

Зараз.

Я краще буду зла сьогодні ввечері, ніж дурна завтра.

Він цього не робив.

Я не кажу, що він святий.

Він упертий, і він погано поводиться з грошима.

Але красти в незнайомців в інтернеті?

Він би заплакав.

Він плакав над відео про собаку минулого місяця.

Це правда. Він справді плакав.

Тож завтра ми йдемо і слухаємо, що вони насправді кажуть,

а потім знаходимо йому когось, хто знає закон, бо я не знаю.

У мене є трохи відкладених грошей. Небагато, але є.

Не будемо витрачати їх у темряві. Спершу з'ясуймо, за що ми платимо.

Добре, але я хочу, щоб це було сказано вголос. Я не залишу його там, що б це не було.

Тоді домовилися.

Давай, допий каву, я прижену машину.

І Анно, не говори ні з ким у відділку завтра, поки я не прийду.

Не з охоронцем, не з чоловіком за стійкою.

Ні з ким.

Ти думаєш, я скажу щось дурне?

Я думаю, ти скажеш щось чесне.

У цій будівлі це те саме.

Тоді я триматиму рот на замку і дозволю тобі говорити.

Це перша розумна річ, яку хтось сказав за весь день.

Наступного ранку Денні був біля дешевих кімнат о 7,

точно як обіцяв, з двома чашками кави й обличчям, яке не спало.

Ми їхали до поліцейського відділку мовчки, повз джипні та вологі ринки,

і людей, які починали свій день, ніби нічого не сталося.

У відділку було спекотно й людно, і ми сиділи на пластиковій лавці годинами.

Денні говорив, як і казав, що буде.

Я тримала рот на замку й стежила за годинником, і охоронцями, і дверима, які ніколи не відчинялися.

Близько обіду клерк нарешті щось нам сказав.

Марко тимчасово затриманий, і справа стосується шахрайства в інтернеті,

люди платили за роботу, якої не існувало.

Його ім'я було на паперах.

Я запитала, що це означає, і клерк знизав плечима й сказав, що розслідування триває.

Денні поклав руку мені на плече, перш ніж я встигла сказати щось чесне.

Ми чекали далі.

Пізно по обіді інший офіцер покликав нас і сказав, що ми можемо мати коротке побачення.

Двадцять хвилин, може, менше.

Я відчула, як у мене впав живіт.

Я чекала цілий день, щоб почути хоч щось.

І тепер, коли я це мала, я боялася, як виглядатиме Марко.

Денні стиснув моє плече й сказав, що буде одразу за дверима.

Охоронець повів мене коридором до кімнати для побачень.

Я зробила вдих і зайшла.

Марго?

Гей, це я.

Це Анна.

Ти прийшла.

Ти справді прийшла.

Звісно, я прийшла.

Я внизу з 10 ранку, сиджу на пластиковій лавці й дивлюся на двері.

Сідай.

Сідай.

Боже, подивись на себе.

Ти взагалі спав? Може, дві години. Підлога бетонна, і світло ніколи не вимикається, і нас дев'ятеро в тій кімнаті. Анно, я вибачаюся за аеропорт.

Мені так шкода.

Ти, мабуть, стояла там як...

Я стояла там 40 хвилин із пляшкою води в руці, чекаючи на дурну табличку з моїм ім'ям.

Але це зараз не важливо.

Денні розповів мені, що він бачив.

Поліція в квартирі о пів на сьому, ноутбук у пластиковому пакеті, папери з твого столу.

Денні говорив з тобою?

Він приїхав до аеропорту. Він був мокрий від поту. Він не міг всидіти на місці.

Він сказав, що вони обшукали і його кімнату, і забрали його ноутбук і телефон.

Так і було. Його кімната, моя кімната, кухня, навіть шафка під мийкою.

Він не має до цього жодного стосунку, Анно. Жодного.

Я знаю. Він зараз на вулиці, в коридорі, вдає, що читає оголошення на стіні, щоб охоронець думав, що він ніхто.

Він сказав мені не говорити ні слова нікому в цій будівлі, тож я сиділа на руках цілий день.

Він має рацію. Слухай Денні, не мене.

Я краще слухатиму тебе. Двадцять хвилин, ось що вони нам дали, і я не знаю, чи отримаємо більше. Тож говори. Що вони кажуть, що ти зробив?

Estafa. Шахрайство.

Вони кажуть, що я був частиною групи, яка брала гроші в людей в інтернеті.

Переважно філіппінці, які працюють за кордоном.

Моряки, медсестри в Дубаї, люди, які надсилають гроші додому своїм родинам.

Їм обіцяли роботу.

Плата за працевлаштування, документи, робота, що чекає на них у Манілі.

Вони платили. Роботи не було.

І твоє ім'я посеред цього.

Моє ім'я на рахунку.

Моє ім'я на квитанціях.

Є одна форма з підписом, схожим на мій.

Я дивився на цю фотокопію сьогодні вранці цілу годину, і в мене тряслися руки.

Вона схожа на твою, бо це твоя?

Ні, Анно, ні. Вона близька. Вона достатньо близька, що мені довелося б глянути двічі.

А я підписую своє ім'я вже 26 років.

То як? Як хтось може поставити твоє ім'я на рахунок?

Через роботу. Я на телефонах вісім годин на день.

Кожен агент має ID, логін, електронну пошту з нашим прізвищем.

Є чоловік у моїй команді, Ріко. Він старший. Він там чотири роки. Він мене навчав.

Коли його ноутбук зламався в червні, він попросив позичити мій на тиждень. Я сказав так. Звісно, я сказав так. Він був моїм наставником.

І ти ніколи не отримав його назад.

Я отримав його назад. Ось у чому річ. Він повернувся чистим. Він працював добре. Я користувався ним до вівторка, коли поліція його забрала.

Але в ті дні він мав мою машину, мій логін, мої файли.

І в липні він попросив мене підписати форму схвалення для клієнта.

Лише один аркуш.

Він сказав, що клієнту це потрібно швидко, а менеджер уже пішов додому.

І ти підписав, не читаючи.

Я підписав, не читаючи.

Це був вівторок.

У цьому офісі всі підписують усе.

Я навіть не глянув на другу сторінку,

а на другій сторінці внизу графіка платежів було надруковане моє ім'я.

Гаразд, гаразд.

Ще одне питання, і я хочу, щоб ти був зі мною відвертий,

бо я краще зараз розлючуся, ніж потім зроблю дурницю.

На твоєму рахунку були гроші?

Так, 4000 песо у травні.

Ріко сказав, що це відшкодування за мій інтернет-рахунок,

бо я працював з дому два тижні, коли офісний Wi-Fi не працював.

Я повірив йому, бо мій інтернет-рахунок був приблизно на цю суму.

І я їх витратив, Анно.

Я не перевіряв.

Я не перепитав.

Я просто витратив їх на продукти й нову пару взуття.

4000 песо.

Близько 70 доларів. Я знаю, як це звучить.

Це звучить як ти, Марко. Ось у чому проблема. Це звучить точно як ти.

Я знаю.

Я не збираюся сидіти тут і казати тобі, що все гаразд. Це не гаразд.

Але 70 доларів і підпис, який ти не прочитав, — це не шахрайство. Не такого роду, як вони описують.

То що нам робити?

Я дещо зберіг. Ось чому ти мені потрібна.

Що зберіг?

Два тижні тому я почав відчувати щось дивне.

Ріко знову попросив мій логін, і коли я відмовив, він став зі мною тихим.

А потім хтось в офісі сказав, що була скарга щодо одного з наших рахунків.

Тож я роздрукував усе.

Старий груповий чат команди, скріншоти, форму схвалення,

копію контракту зі справжнім підписом клієнта.

Це не мій підпис, Анно.

Це чийсь інший, і він у тому самому файлі.

Де він? Бо вони забрали все з квартири. Твій ноутбук, твої папери, твої блокноти. Не там. Я поклав його в коричневий конверт і поклав у свою шафку в спортзалі, за свої старі кросівки, бо боявся тримати його вдома. Я думав, що роблю дурницю.

Я думав, що вигадую кіно у своїй голові.

Який спортзал?

Яка шафка?

Gold's, той на другому поверсі торгового центру навпроти офісу.

Чоловіча роздягальня, шафка 14.

Це навісний замок з ключем.

Ось.

Анно.

Візьми.

Швидко.

Охоронець дивиться на годинник, не на нас.

Якщо він побачить, що я беру це.

Не побачить.

Поклади руку долонею на стіл.

Ось.

Гаразд.

Гаразд.

У мене є.

Воно в моєму кулаці.

Боже, моє серце б'ється як птах.

14.

Повтори мені.

Шафка 14.

Gold's, другий поверх.

Чоловіча роздягальня, за взуттям.

У мене є.

І адвокат.

Це ще одне.

Моя родина вже говорила з кимось, з адвокатом, ще до того, як мене сюди перевели.

Адвокатка Ліза Салазар.

Її офіс на авеню Тафт, за дві вулиці від великої церкви.

У мене немає номера, бо мій телефон — це доказ, але Дані може її знайти.

У неї є сторінка.

У неї є офіс.

Вона буде в списках.

Що мені їй сказати?

Скажи їй, що я тут і нічого не сказав.

Скажи їй, що є конверт.

Розкажи їй про Ріко і позичений ноутбук у формі.

І скажи їй, що я боюся, Анно.

Скажи їй і це.

Бо це правда, і я краще хочу, щоб вона знала, у що вона входить.

Скільки вона коштує?

Я не знаю.

Моя мати з нею говорила, тож вона вже говорила з моєю матір'ю, а це означає, що це не дрібниця.

Перша розмова була безкоштовною, сказала моя мати.

Після цього я не знаю.

У мене немає грошей із собою.

У мене навіть гаманця немає.

У мене є трохи заощаджень.

Небагато.

Шість місяців на нічних автобусах і в дешевих кімнатах.

Тож, знаєш, трохи є.

Я не можу просити тебе про це.

Ти й не просив.

Але дізнаймося, скільки це коштує, перш ніж я щось віддам.

Денні каже те саме.

Денні — кращий друг, ніж я заслуговую.

Він, до речі, наляканий.

Він хоче, щоб ти це знала.

Він сказав, що його ім'я теж десь записане, і він усе одно йде зі мною до адвоката.

Це Денні.

Він скаржиться годину, а потім робить правильну річ.

Послухай мене.

Завтра вранці я йду до спортзалу, потім до офісу адвоката,

і я не зупинюся, доки хтось із столом і печаткою не вислухає всю історію.

Але мені потрібно, щоб ти дещо зробив тут.

І це найважче.

Не говори.

Не з іншими чоловіками.

Не з офіцерами, які до тебе добрі.

Ні з ким.

Якщо хтось покладе папір перед тобою, читай кожен рядок двічі.

І нічого не підписуй.

А якщо вони змусять мене?

Тоді ти кажеш: я хочу свого адвоката.

І кажеш це знову.

Ти можеш це зробити?

Я можу це зробити.

Скажи це для мене.

Я хочу свого адвоката.

Я хочу свого адвоката.

Добре.

Ось так.

Це вся робота тут.

Анно, я постійно думаю, що це помилка, і за тиждень хтось скаже: вибачте, не та людина,

і я вийду, і ми посміємося з цього в барі.

А потім я згадую підпис у тій формі,

і згадую, яким тихим був Ріко, коли я йому відмовив, і я перестаю сміятися.

Я не обіцятиму тобі, що це помилка, бо я ще не знаю,

але я прилетіла сюди, щоб побачити тебе, і я не сяду назад у літак, поки ти ще в цій будівлі.

Це не я така смілива. Це просто факт.

Ти приїхала на відпочинок. Пляжі, старі церкви, дешеве манго.

Я знаю, за чим я приїхала. Я до цього дійду. Але відпочинок може зачекати тиждень.

Анно, поки не кажи моїй матері. Не раніше, ніж буде щось справжнє, що їй сказати.

Вона сидітиме перед церквою цілий день, а в неї погане стегно.

Гаразд. Нічого твоїй матері поки що.

І з'їж щось, будь ласка. Ти виглядаєш так, ніби сидиш на лавці з десятої ранку.

Так і є. Денні годує мене крекерами з автомата, тож я тепер фактично голуб.

Це схоже на Денні.

Охоронець встає. Здається, це мої 20 хвилин.

Анно, дякую. Я знаю, що це маленьке слово для цього.

Залиш його. Можеш бути мені винний справжнє. Шафка 14. Я повернуся, Марко.

Щойно вони впустять мене в ті двері, я повернуся.

Я буду тут.

Так, я знаю. Ось у чому проблема.

Нові діалоги та історії щодня, доступні 21 мовою субтитрів.

Ви можете практикувати всі ці діалоги речення за реченням за допомогою інтерактивного плеєра на

нашому вебсайті.

Посилання в описі.