Їй пропонують роботу в Дубаї — а потім просять паспорт

Англійський текст

Addis Ababa Addis Ababa raised me Dusty streets and injera Dubai was the next hard lesson All glass towers and cold cash I came trying to lift my sisters Carrying their hopes in my worn bag But nobody handed me much, just closed doors and empty promises.

I kept going for the little girls back home, watching how I move.

Their faces in my eyes They flicker in the desert heat I made it through, I found my, found my footing On the polished marble floor Good morning, I was told to come before noon My name is Sela Mawit.

Come in, come in.

Don't stand in the door.

So you are the girl from Ethiopia.

How old are you?

Twenty-one.

Twenty-one.

And you have worked in a house before?

In my country, I worked in a shoe factory.

But I can clean, I can cook, I can wash.

I learned fast.

Everyone says that.

Let me tell you the conditions, and then you tell me yes or no. There is no negotiating after.

900 dirhams a month.

You live here.

You eat here.

Your room is here.

900.

The work is from 6 in the morning to 6 in the evening, sometimes longer if there are guests, one day off in the week.

And I don't want to hear about your cousins, your friends, your problems.

My house is quiet.

Yes, madam.

About the money.

The first salary comes after three months.

That is the trial period.

After that, every month, on time.

I am a serious woman.

I pay my people.

Three months without salary?

Madam, I have to send money home.

My mother...

Everyone has a mother.

Do you think you are the first girl who comes to my door?

I feed you, I give you a bed, and I wait three months to see if you are a worker or a lazy girl who cries.

That is fair.

And after the three months, the 900 is full?

Nothing is taken out?

Nothing is taken out.

Now, your papers.

Your visa is a tourist visa, yes?

Yes.

It ends in 10 days.

I know.

I saw it.

So we must do the residence visa quickly.

Before it ends, or you will be here illegally.

And I can't help a girl like that.

Give me your passport, and I will send it with the agent tomorrow morning.

You want to keep my passport?

For the visa.

It doesn't work with a photocopy, Habibti.

The passport goes to the office and it comes back with the stamp.

Two weeks, maybe three.

And if I need it before?

Why would you need it?

You will be here working.

Read this and sign.

It says the house rules.

No visitors, no telephone at the table, and no going out at night alone.

It is in Arabic, but it is not difficult.

I can't read Arabic.

Then I am reading it to you.

That is what I just did.

Sign at the bottom.

Madam, one thing.

If I give my passport, I have nothing in my hand.

You have a bed, a plate, and a job.

That is more than you had this morning.

In ten days, your visa is finished.

Then what?

You go back to Ethiopia with nothing, or you stay here in my house, and in three months, you send your mother money.

Choose.

And the passport comes back to me after the stamp?

It comes back Everything comes back in this house if the girl is honest Are you honest Yes Then we understand each other Sign here and here Okay Your passport It in my bag I have it Give it to me Good Now go and wash your hands The kitchen is at the back.

There is laundry from yesterday.

Welcome to the house, Salamowit.

Four months passed in the villa in Al-Bersha.

Salamowit woke at five, started work at six, and finished at eight in the evening.

She slept in a small room beside the laundry where the machines hummed through the wall.

She washed clothes for the family, cooked rice and stew, cleaned bathrooms, and carried shopping from the car.

Her salary came on time once, then late, then only in part.

Madame Fatima always had a reason—the bank, the agent, the visa papers.

At home in Addis, her mother called about the sister's school fees and their grandmother's medicine.

Selamowit could not say no. She borrowed from Messeret and sent three hundred dirhams when she could, then borrowed again.

Davit began coming to the villa for business with Madame Fatima.

He was quiet and well-dressed, and he watched Selamowit more than the other men did.

He asked her name and where she was from.

She answered shortly, but she remembered his calm voice.

By the fifth month, she was tired enough to listen.

Sit down, Salamawit.

There is no hurry today.

It is your day off, yes?

One day.

Sunday.

Then we drink coffee and we talk like people, not like a worker and a businessman.

What will you have?

The cake with the pistachio is good here?

Just coffee, please.

Thank you.

You were thin.

In that villa, do they feed you?

They feed me.

But not enough and not on time.

Madam Fatima told me herself she pays her girls when the business pays.

That is not a salary.

That is a game.

And you were the one losing.

I don't want to talk about her house.

Good.

Then we talk about you.

How old are you?

Twenty-one.

Twenty-one.

When I was twenty-one, I had nothing either.

I sold cloth from a box beside the road in Addis.

Now I have two shops and a warehouse in Karama.

Do you know how I did it?

You worked hard.

I worked hard, yes, but also when somebody opened a door for me, I walked through it.

That is what I want to say to you today.

There is a door.

What door?

I know you have no money.

Everybody in that house knows.

Your mother calls.

You cry afterwards.

then you borrow from the girl in Deira, and your visa is finished or something is wrong with it.

Am I right?

How do you know about my visa?

Fatima tells me everything when she wants a better price on my cloth.

Don't look at me like that.

Dubai is a small city.

So, what door?

I will pay what you owe.

Not to Fatima, to your friend, and to anyone else.

I will make you a real work visa in my company.

Two years.

I will rent a flat in Alnida.

One bedroom, a kitchen, a window that opens.

You will not wash another woman's clothes.

And what do I do for this?

Clean your shops?

Sell your cloth?

I come and live with me.

Live with you?

I have a wife in Addis.

She knows how I live here.

It is allowed for us.

A second wife, a flat, a paper that says you are legal.

Many men do it.

You would be safe, and I am not a man who shouts.

And if I say no?

Then you say no. I don't take things from people.

I told you, I am offering a door.

You look through it, or you don't.

You want to buy me.

I want to help a girl who is alone, and I am honest about what I want.

That is more than most men will give you.

Look at your hands.

You are twenty-one, and your hands are like my mother's.

You don't know me.

I know enough.

I know you send money home and keep nothing.

I know you sit in the back of the bus and count the buildings.

You don't have to answer me today.

Think Drink your coffee Nobody has ever said anything like this to me Because nobody looked A pretty girl always finds someone to help her But she must choose well.

That is all.

Choose well.

I have to go back before it gets dark.

She counts the hours.

Take this for the taxi.

No, take it.

It is nothing.

Thank you.

Donlit, everything I have, my papers, everything, is in her drawer.

Do you understand what I'm saying?

I understand.

I'll think.

I promise I'll think.

Madam Fatima, I need to talk to you.

It is important.

Not now.

I have guests in the salon.

The coffee is cold.

Make new coffee.

The coffee can wait.

I want my passport and my salary.

Four months.

You did not pay me for four months.

Lower your voice in my house.

I am not shouting.

I am asking.

My passport, please.

Your passport is with the agent.

For the visa, you know this.

I gave it to you five months ago.

The visa is done.

I have the card in my bag.

So the passport is not with any agent.

It is in your drawer, the top one, on the left, under the bank papers.

You went into my drawer?

I clean that room every day.

I never opened it, but I know where you keep things.

Everyone in this house knows.

Careful.

You are a maid in my house, not my sister.

I gave you a bed.

I gave you food.

You eat from my kitchen.

I am a maid, yes.

I cook, I clean, I wash, twelve hours every day.

I sleep next to the laundry.

I am not your sister.

but I am not your thing either.

You want to leave?

Fine, go.

But if you leave without one month's notice, I will report you.

Run away.

The police will find you.

They will stop your visa.

You will not work in Dubai again, not in any house, not in any shop.

You will report me?

And what will you tell them about the passport in your drawer, about the salary you did not pay?

I have the paper you gave me.

I have the dates.

That paper says nothing.

It is in Arabic.

You cannot even read it.

I cannot read it, but I can call the MOHRE line.

I can say, Madam Fatima has my passport in her drawer.

I can say, she pays me 900 dirhams for 12 hours.

I can say, four months, no money.

They listen to that.

They have people who listen.

You would do that.

I do not want to.

I want my passport and my money, and I will go.

Quiet.

No police.

No M-O-H-R-E.

Just go.

You think you are smart.

No. I think I am tired.

I have two sisters in Addis.

My mother is sick with worry.

I send them money when I have it.

I have nothing now, so I need what is mine.

You are a small girl from Mercado.

Who will believe you?

Maybe nobody, but I can try.

And if they come, they will look in the drawer.

They will look at the other passports.

I think there are other passports.

Wait here.

Don't move.

Here, your passport.

And this, 1,500 deer hams.

That is all I have for you.

Take it and be out of my house by morning, before the driver comes.

This is not four months.

That's what you get.

Take it or leave it.

And do not come back, do not call.

If anyone asks, you left on your own.

I understand.

Good.

Now get out of my kitchen.

By dawn, Selama Witt was back in Daira, climbing the narrow stairs above the shop with her bag in one hand, and her passport in the other.

Messeret opened the door without a word took the bag and put tea on the small stove The 1 dirhams would keep Selamawit for three weeks if she was careful and she counted them twice before she sat down Then she called her mother and said, Everything is fine, Mama.

The work is good.

I will send something soon.

She could not tell the truth, not yet.

When the call ended, she sat on the edge of the bed with the phone in her lap.

Two numbers shone on the screen, Daweets and the labor offices.

She looked at them for a long time and said quietly, I have to do something.

Addis Ababa raised me.

Dusty streets and injera.

Dubai was the next hard lesson.

All glass towers and cold cash I came trying to lift my sisters Carrying their hopes in my worn bag But nobody handed me much Just closed doors and empty promises I kept going For the little girls back home Watching how I move Their faces in my mind Flickle in the desert heat I made it through, I found my footing On the polished marble floor Addis Ababa raised me Dusty streets and injera Dubai was the next hard lesson All glass towers and cold cash I came trying to lift my sisters Carrying their hopes in my worn bag But nobody handed me much Just closed doors and empty bronzes I kept going For the little girls back home Watching how I move Their faces in my eyes A flicker in the desert heat I made it through, I found, I found my footing On the polished marble floor Addis Ababa raised me Dusty streets and injera Dubai was the next hard lesson All glass towers and cold cash I came trying to lift my sisters Carrying their hopes in my worn bag But nobody handed me much Just closed doors and empty bronzes I kept going For the little girls back home Watching how I move The faces in my eyes The flicker In the desert heat I made it through I found my, found my footing On the polished marble floor

Текст цією мовою

Аддис-Абеба

Аддис-Абеба виховала мене

Порохняві вулиці та інджера

Дубай став наступним важким уроком

Самі скляні вежі та холодні гроші

Я приїхала, намагаючись підняти своїх сестер

Несучи їхні надії у своїй поношеній сумці

Але ніхто мені багато не дав, лише зачинені двері та порожні обіцянки.

Я продовжувала заради маленьких дівчаток вдома, які дивляться, як я рухаюся.

Їхні обличчя в моїх очах

Вони мерехтять у пустельній спеці

Я впоралася, я знайшла свою, знайшла свою опору

На відполірованій мармуровій підлозі

Доброго ранку, мені сказали прийти до полудня

Мене звати Села Мавіт.

Заходьте, заходьте. Не стійте в дверях.

То ви та дівчина з Ефіопії. Скільки вам років?

Двадцять один.

Двадцять один. І ви раніше працювали в домі?

У моїй країні я працювала на взуттєвій фабриці.

Але я вмію прибирати, я вмію готувати, я вмію прати. Я швидко вчилася.

Усі так кажуть.

Дозвольте мені розповісти вам умови, а потім ви скажете мені так чи ні.

Після цього жодних переговорів.

900 дирхамів на місяць.

Ви живете тут.

Ви їсте тут.

Ваша кімната тут.

900.

Робота з 6 ранку до 6 вечора,

іноді довше, якщо є гості,

один вихідний на тиждень.

І я не хочу чути про ваших кузенів, ваших друзів, ваші проблеми.

Мій дім тихий.

Так, пані.

Щодо грошей.

Перша зарплата надходить через три місяці.

Це випробувальний період.

Після цього, щомісяця, вчасно.

Я серйозна жінка.

Я плачу своїм людям.

Три місяці без зарплати?

Пані, мені треба надсилати гроші додому.

Моя мати...

У всіх є мати.

Ви думаєте, ви перша дівчина, яка приходить до моїх дверей?

Я годую вас, я даю вам ліжко,

і я чекаю три місяці, щоб побачити, чи ви працівниця, чи ледача дівчина, яка плаче.

Це справедливо.

А після трьох місяців 900 — це повна сума?

Нічого не відраховується?

Нічого не відраховується.

Тепер, ваші документи.

Ваша віза — туристична, так?

Так.

Вона закінчується через 10 днів.

Я знаю.

Я бачила це.

Тож ми повинні швидко зробити візу на проживання.

До того, як вона закінчиться, інакше ви будете тут нелегально.

І я не можу допомогти такій дівчині.

Дайте мені ваш паспорт, і я надішлю його з агентом завтра вранці.

Ви хочете залишити мій паспорт?

Для візи.

Це не працює з фотокопією, Хабібті.

Паспорт іде до офісу і повертається зі штампом.

Два тижні, можливо три.

А якщо він мені знадобиться раніше?

Навіщо вам це?

Ви будете тут працювати.

Прочитайте це і підпишіть.

Тут написано правила дому.

Ніяких відвідувачів, ніякого телефону за столом, і ніяких виходів вночі наодинці.

Це арабською, але це не складно.

Я не вмію читати арабською.

Тоді я читаю вам це.

Це те, що я щойно зробила. Підпишіть внизу.

Пані, одне. Якщо я віддам свій паспорт, у мене нічого не залишиться в руках.

У вас є ліжко, тарілка і робота. Це більше, ніж у вас було цього ранку.

Через десять днів ваша віза закінчиться. Що тоді?

Ви повертаєтеся до Ефіопії ні з чим, або ви залишаєтеся тут, у моєму домі,

і через три місяці ви надсилаєте своїй матері гроші. Вибирайте.

А паспорт повертається мені після штампу?

Він повертається. Усе повертається в цьому домі, якщо дівчина чесна. Ви чесна? Так. Тоді ми розуміємо одне одного. Підпишіть тут і тут. Гаразд. Ваш паспорт. Він у моїй сумці. У мене є він. Дайте його мені. Добре. Тепер ідіть і помийте руки. Кухня в кінці. Там є прання з учора. Ласкаво просимо до дому, Саламовіт. Чотири місяці минули у віллі в Аль-Берші. Саламовіт прокидалася о п'ятій, починала роботу о шостій і закінчувала о восьмій вечора.

Вона спала в маленькій кімнаті біля пральні, де машини гуділи крізь стіну.

Вона прала одяг для сім'ї, готувала рис і рагу, чистила ванні кімнати і носила покупки

з машини. Її зарплата приходила вчасно один раз, потім із запізненням, потім лише частково. Пані Фатіма завжди мала

причину — банк, агент, документи на візу. Вдома в Аддіс її мати телефонувала щодо

плати за школу сестри та ліків для їхньої бабусі. Селамовіт не могла сказати ні. Вона позичала

у Мессерет і надсилала триста дирхамів, коли могла, потім позичала знову. Давіт почав приходити

на віллу у справах з пані Фатімою. Він був тихий і добре одягнений, і він спостерігав за Селамовіт

більше, ніж інші чоловіки. Він запитав її ім'я і звідки вона. Вона відповідала коротко,

але вона запам'ятала його спокійний голос. До п'ятого місяця вона була достатньо втомлена, щоб слухати.

Сідайте, Саламавіт. Сьогодні не поспішайте. Це ваш вихідний, так?

Один день. Неділя.

Тоді ми п'ємо каву і говоримо як люди, а не як працівниця і бізнесмен.

Що ви будете? Торт з фісташками тут хороший?

Лише каву, будь ласка. Дякую.

Ви були худі. На тій віллі вас годують?

Мене годують.

Але не достатньо і не вчасно.

Пані Фатіма сама мені сказала, що платить своїм дівчатам, коли бізнес платить.

Це не зарплата. Це гра. І ви були тією, хто програвав.

Я не хочу говорити про її дім.

Добре. Тоді ми говоримо про вас. Скільки вам років?

Двадцять один.

Двадцять один. Коли мені був двадцять один, у мене теж нічого не було.

Я продавав тканину з коробки біля дороги в Аддіс.

Тепер у мене два магазини і склад у Карамі.

Ви знаєте, як я це зробив?

Ви багато працювали.

Я багато працював, так, але також коли хтось відчиняв мені двері, я проходив крізь них.

Це те, що я хочу сказати вам сьогодні.

Є двері.

Які двері?

Я знаю, у вас немає грошей.

Усі в тому домі знають.

Ваша мати телефонує.

Ви плачете після цього.

потім ви позичаєте у дівчини в Дейрі, а ваша віза закінчилася або щось із нею не так.

Я маю рацію?

Звідки ви знаєте про мою візу?

Фатіма розповідає мені все, коли хоче кращу ціну на мою тканину.

Не дивіться на мене так. Дубай — маленьке місто.

То які двері?

Я заплачу те, що ви винні. Не Фатімі, вашій подрузі, і будь-кому іншому.

Я зроблю вам справжню робочу візу в моїй компанії. Два роки.

Я орендую квартиру в Альніді. Одна спальня, кухня, вікно, що відчиняється.

Ви більше не будете прати одяг іншої жінки.

А що я роблю для цього? Прибираю ваші магазини? Продаю вашу тканину?

Я приходжу і живу зі мною.

Жити з вами?

У мене є дружина в Аддіс. Вона знає, як я живу тут.

Це дозволено для нас. Друга дружина, квартира, папір, що каже, що ви легальні.

Багато чоловіків роблять це.

Ви будете в безпеці, і я не чоловік, який кричить.

А якщо я скажу ні?

Тоді ви скажете ні.

Я не беру речі від людей.

Я сказав вам, я пропоную двері.

Ви дивитеся крізь них, або ні.

Ви хочете купити мене.

Я хочу допомогти дівчині, яка сама, і я чесний щодо того, чого хочу.

Це більше, ніж більшість чоловіків дадуть вам.

Подивіться на свої руки.

Вам двадцять один, і ваші руки, як у моєї матері.

Ви не знаєте мене.

Я знаю достатньо.

Я знаю, ви надсилаєте гроші додому і нічого не залишаєте.

Я знаю, ви сидите в задній частині автобуса і рахуєте будівлі.

Вам не потрібно відповідати мені сьогодні.

Подумайте. Пийте свою каву. Ніхто ніколи не говорив мені нічого подібного, бо ніхто не дивився. Гарна дівчина завжди знаходить когось, хто їй допоможе.

Але вона повинна добре вибрати.

Це все. Добре вибирайте.

Мені треба повернутися до темряви.

Вона рахує години.

Візьміть це на таксі.

Ні, візьміть. Це нічого.

Дякую.

Донліт, усе, що я маю, мої документи, все, у її шухляді.

Ви розумієте, що я кажу?

Я розумію.

Я подумаю. Я обіцяю, я подумаю.

Пані Фатіма, мені треба поговорити з вами. Це важливо.

Не зараз. У мене гості в салоні. Кава холодна. Зробіть нову каву.

Кава може зачекати. Я хочу свій паспорт і свою зарплату. Чотири місяці. Ви не платили мені чотири місяці.

Тихіше в моєму домі.

Я не кричу. Я прошу. Мій паспорт, будь ласка.

Ваш паспорт у агента. Для візи, ви це знаєте.

Я дала його вам п'ять місяців тому. Віза готова. У мене є картка в сумці.

Тож паспорт не в жодного агента. Він у вашій шухляді, верхній, зліва, під банківськими паперами.

Ви заходили до моєї шухляди?

Я прибираю ту кімнату щодня.

Я ніколи не відчиняла її, але я знаю, де ви тримаєте речі.

Усі в цьому домі знають.

Обережно.

Ви покоївка в моєму домі, не моя сестра.

Я дала вам ліжко.

Я дала вам їжу.

Ви їсте з моєї кухні.

Я покоївка, так.

Я готую, я прибираю, я перу, дванадцять годин щодня.

Я сплю біля пральні.

Я не ваша сестра.

але я також не ваша річ.

Ви хочете піти? Добре, йдіть.

Але якщо ви підете без попередження за місяць,

я повідомлю про вас. Втеча.

Поліція знайде вас.

Вони зупинять вашу візу.

Ви не будете працювати в Дубаї знову,

ні в якому домі, ні в якому магазині.

Ви повідомите про мене?

І що ви їм скажете про паспорт у вашій шухляді,

про зарплату, яку ви не платили?

У мене є папір, який ви мені дали.

У мене є дати.

Той папір нічого не каже.

Він арабською.

Ви навіть не можете прочитати його.

Я не можу прочитати його, але я можу зателефонувати на лінію MOHRE.

Я можу сказати, пані Фатіма має мій паспорт у своїй шухляді.

Я можу сказати, вона платить мені 900 дирхамів за 12 годин.

Я можу сказати, чотири місяці, без грошей.

Вони слухають це.

У них є люди, які слухають.

Ви б це зробили.

Я не хочу.

Я хочу свій паспорт і свої гроші, і я піду.

Тихо.

Ніякої поліції.

Ніякого M-O-H-R-E.

Просто йдіть.

Ви думаєте, ви розумні.

Ні.

Я думаю, я втомлена.

У мене дві сестри в Аддіс.

Моя мати хвора від хвилювання.

Я надсилаю їм гроші, коли маю.

У мене зараз нічого немає, тому мені потрібно те, що моє.

Ви маленька дівчина з Меркато. Хто вам повірить?

Можливо, ніхто, але я можу спробувати. І якщо вони прийдуть, вони подивляться в шухляду.

Вони подивляться на інші паспорти. Я думаю, є інші паспорти.

Зачекайте тут. Не рухайтеся.

Ось ваш паспорт. І це, 1500 дирхамів. Це все, що я маю для вас.

Візьміть це і вийдіть з мого дому до ранку, перед тим як прийде водій.

Це не чотири місяці.

Ось що ви отримуєте. Візьміть або залиште.

І не повертайтеся, не телефонуйте.

Якщо хтось запитає, ви пішли самі.

Я розумію.

Добре. Тепер геть з моєї кухні.

До світанку Селама Віт була назад у Дейрі,

піднімаючись вузькими сходами над магазином із сумкою в одній руці,

і паспортом в іншій.

Мессерет відчинила двері без слова, взяла сумку і поставила чай на маленьку плиту. 1 дирхам утримає Селамавіт на три тижні, якщо вона буде обережна, і вона порахувала їх двічі, перш ніж сісти. Потім вона зателефонувала своїй

матері і сказала: «Все добре, мамо. Робота хороша. Я скоро щось надішлю.»

Вона не могла сказати правду, ще ні. Коли дзвінок закінчився, вона сиділа на краю ліжка

з телефоном на колінах.

Два номери сяяли на екрані,

Давіт і трудові офіси.

Вона довго дивилася на них

і тихо сказала:

Я повинна щось зробити.

Аддис-Абеба виховала мене.

Порохняві вулиці та інджера.

Аддис-Абеба виховала мене.

Порошні вулиці та інджера.

Дубай став наступним суворим уроком.

Самі скляні вежі та холодні гроші

Я приїхала, прагнучи підняти своїх сестер

Несучи їхні надії у своїй потертій сумці

Але ніхто мені багато не дав

Лише зачинені двері та порожні обіцянки

Я продовжувала йти

Задля маленьких дівчаток удома

Які дивляться, як я рухаюся

Їхні обличчя в моїй думці

Мерехтять у пустельній спеці

Я пройшла крізь усе, я знайшла свою опору

На відполірованій мармуровій підлозі

Аддис-Абеба виховала мене

Запорошені вулиці та інджера

Дубай став наступним суворим уроком

Самі скляні вежі та холодні гроші

Я приїхала, прагнучи підняти своїх сестер

Несучи їхні надії у своїй потертій сумці

Але ніхто мені багато не дав

Лише зачинені двері та порожні бронзи

Я продовжувала йти

Задля маленьких дівчаток удома

Які дивляться, як я рухаюся

Їхні обличчя в моїх очах

Мерехтіння у пустельній спеці

Я пройшла крізь усе, я знайшла, я знайшла свою опору

На відполірованій мармуровій підлозі

Аддис-Абеба виховала мене

Запорошені вулиці та інджера

Дубай став наступним суворим уроком

Самі скляні вежі та холодні гроші

Я приїхала, прагнучи підняти своїх сестер

Несучи їхні надії у своїй потертій сумці

Але ніхто мені багато не дав

Лише зачинені двері та порожні бронзи

Я продовжувала йти

Задля маленьких дівчаток удома

Які дивляться, як я рухаюся

Обличчя в моїх очах

Мерехтіння

У пустельній спеці

Я пройшла крізь усе

Я знайшла свою, знайшла свою опору

На відполірованій мармуровій підлозі